Как известные люди стали волонтерами

За три неде­ли Евро­май­да­на мно­гие укра­ин­цы ока­за­лись в совер­шен­но нети­пич­ных для себя усло­ви­ях. Посре­ди Кие­ва появил­ся целый город, кото­рый неко­то­рые уже назы­ва­ют сто­ли­цей Европы. 

В каком-то смыс­ле это дей­стви­тель­но так: за про­ис­хо­дя­щи­ми собы­ти­я­ми наблю­да­ют и с Запа­да, и с Восто­ка, а евро­пей­цы, кажет­ся, неве­ро­ят­но вдох­нов­ле­ны Май­да­ном, посколь­ку Киев сей­час оли­це­тво­ря­ет собой запад­ные про­те­сты за пра­ва и сво­бо­ды человека.

“Рево­лю­ци­он­ный” Киев стал сре­до­то­чи­ем вза­и­мо­по­мо­щи и под­держ­ки. Еже­днев­но на нуж­ды “май­да­нов­цев” в орга­ни­зо­ван­ные копил­ки посту­па­ют десят­ки тысяч гри­вен, а в под­дер­жа­нии быто­во­го ком­фор­та участ­ву­ют доволь­но извест­ные люди: топ-мене­дже­ры при­би­ра­ют снег, худож­ни­ки сто­ят в охране, биз­не­сме­ны стро­ят баррикады.

И при этом счи­та­ют, что их вклад не срав­ним с тем, что дела­ют другие.

Ека­те­ри­на Сер­гац­ко­ва пого­во­ри­ла с извест­ны­ми киев­ля­на­ми, кото­рые вышли на Май­дан, что­бы бес­ко­рыст­но помо­гать людям.

В этой ста­тье —  неко­то­рые из таких волон­те­ров, на самом деле из зна­чи­тель­но больше.

Дмит­ро Шим­ків, гене­раль­ний дирек­тор ком­панії Microsoft в Україні

До недав­ньо­го часу я під­т­ри­му­вав Май­дан, при­хо­дя­чи туди як гро­ма­дя­нин вечо­ра­ми і у вихід­ні — був на Михай­лівсь­кій до піз­ньо­го вечо­ра, був на Віче.

От коли ти робиш це у віль­ний від робо­ти час, це одне. Але коли я поба­чив, що ста­ло­ся в ніч на 11 груд­ня, то прий­няв рішен­ня постій­но бути на Май­дані і під­т­ри­му­ва­ти людей.

Оскіль­ки я є офі­цій­ною осо­бою, то не можу одно­час­но пере­бу­ва­ти на робо­ті і на Май­дані. Тому я, дотри­му­ю­чись ети­ку і юри­дич­ну від­по­ві­даль­ність перед ком­панією, тимча­со­во склав пов­но­ва­жен­ня, вiд­по­вiд­но від­ме­жу­вав­ся від біз­не­су — пішов у від­пуст­ку. І прий­шов на Май­дан допомагати.

Прий­шов як громадянин.

Дмит­ро Шим­ків. Автор фото — Анна Грабарська

Важ­ли­во, що на Май­дані немає соціаль­ної ієрар­хії. Разом зі мною сніг при­би­рав свя­ще­ник, дів­ча­та, хло­пе­ць у війсь­ко­вій фор­мі. Крім того, ми з коле­гою сто­я­ли біля постів, пої­ли мілі­ціо­нерів чаєм, заряд­жа­ли їм телефони.

Адже там такі ж хлоп­ці, як і ми, у них є мами, їм потріб­но зате­ле­фо­ну­ва­ти, ска­за­ти, що все доб­ре. А з міс­ця зру­ши­ти не мож­на. Їх поста­ви­ли в такі умови.

Є ще такий момент: на Май­дані потріб­но пере­бу­ва­ти фізич­но, бути як би части­ною всьо­го. Це фор­ма вира­жен­ня незго­ди з агре­сив­ни­ми дія­ми міліції.

Моя гро­ма­дянсь­ка пози­ція вира­жаєть­ся в тому, що я висту­паю за дотри­ман­ня прав і сво­бод людей. І вва­жаю, що вла­да здат­на виба­чи­ти­ся, що вла­да повин­на поча­ти роз­слі­ду­ван­ня і пока­ра­ти людей, які скої­ли насиль­ни­ць­кий роз­гін Майдану.

Олексій Золо­тарьов, скульптор

Дня­ми я зай­мав­ся тим, що зби­рав сніг для бари­кад. Хотів би бра­ти участь і в ніч­ний сто­ро­жі, але не можуть, оскіль­ки хво­ра нога не доз­во­ляє. Але кожен день я при­ход­жу на Май­дан і “ство­рюю масу”. Як на пла­каті, який став зна­ме­ни­тим, я — “крап­ля в оке­ані, який змі­нить краї­ну”. Допо­ма­гаю і з хар­чу­ван­ням: ось зараз при­ї­де їжа, буде­мо роз­ван­та­жу­ва­ти, роздавати.

Тут я від­чу­ваю гро­ма­дянсь­ке єднан­ня. Ство­рен­ня нації. Зараз про це всі гово­рять, це оче­вид­но: ство­рюєть­ся серй­озне сус­піль­ство. Нещо­дав­но я був у Від­ні, і екс­кур­со­вод через дві годи­ни екс­кур­сії ска­зав: які погані політи­ки, які вони корум­по­вані і так далі.

Олексій Золо­тарьов. Автор фото — Анна Грабарська

Політи­ки завжди будуть яки­мись не таки­ми, як сус­піль­ство, але вони повин­ні вико­ну­ва­ти свою роль. Май­дан має дове­сти, що ми їх бере­мо на робо­ту, ми пла­ти­мо їм гро­ші з подат­ків. А вони зобо­в’я­за­ні перед нами звітувати.

Я не задо­во­ле­ний дія­ми Табач­ни­ка — це один з меседжів, чому я тут стою. Він непро­фесіо­нал, украї­но­фоб і вза­галі непри­єм­на осо­би­стість. Я про­ти тако­го мініст­ра освіти, тому що він пап­лю­жить історію і освіту як таку.

Зараз чинов­ни­ки роб­лять все про­ти людей, а повин­ні роби­ти для людей. У цьо­му у нас з ними виник вели­кий розрив.

Зви­чай­но, такі “май­да­ни” не можуть зби­ра­ти­ся постій­но, адже цей колапс у Києві уск­лад­нює жит­тя місту. Але це тимча­со­ва жерт­ва, вона повин­на при­ве­сти до розу­мін­ня того, що ми повин­ні досту­кать­ся до вла­ди, щоб ті вико­ну­ва­ли потріб­ні нам зав­дан­ня. А інак­ше для чого вони?

Ціка­во, що однією з зав­дан­ням Май­да­ну є не стіль­ки вибір політи­ка чи керів­ни­ка, скіль­ки ство­рен­ня гро­мадсь­ких органі­за­цій та профспілок.

Тоб­то вони є, але саме зараз від­чу­ва­ють свою потріб­ність, свою силу. Вони були мерт­ві, а тепер за раху­нок гро­мадсь­ко­го руху ста­ли інстру­мен­та­ми для того, щоб доне­сти до вла­ди та ладу ту чи іншу інфор­ма­цію про які невдо­во­лен­ня і про­по­зи­ції людей.

Олексій Шеме­тюк, архітектор

З досві­ду мину­ло­го Май­да­ну, най­пра­виль­ні­ше, що можуть зро­би­ти кия­ни, — вихо­ди­ти вно­чі, коли най­мен­ше людей.

Я вирі­шив сто­я­ти на бари­ка­дах, якщо від­бу­ва­ють­ся якісь напа­ди або про­во­ка­ції. А на час, коли все тихо, я обрав для себе іншу функ­цію — або ці бари­ка­ди лаго­ди­ти, або зай­ма­ти­ся чисто­тою на Майдані.

Зна­ход­жу собі спо­ряд­жен­ня, паке­ти або міт­лу, і почи­наю при­би­ра­ти. Отри­мую від цьо­го абсо­лютне задо­во­лен­ня: коли вичи­щаю яку-небудь ділян­ку, то наче вичи­щаю щось із себе. Робо­та вели­ка, дово­дить­ся пере­мог­а­ти свою гор­ди­ню. Така сво­го роду медитація.

Головне зна­хо­ди­ти собі спра­ву, щоб не сто­я­ти і не тупити.

Олексій Шеме­тюк. Автор фото — Анна Грабарська

Був ціка­вий досвід, здаєть­ся, у вів­то­рок, перед кон­так­том з “Бер­ку­том”. Ми сто­я­ли на верх­ній бари­ка­ді на Інсти­тутсь­кій, і там нас потре­ну­ва­ли, як ходи­ти коло­ною, вста­ва­ти в шерен­гу, насту­па­ти і відступати.

Поді­ли­ли нас в три-чоти­ри сот­ні — ніч­ний пат­руль. Логіка така: раз ми не спи­мо, потріб­но, щоб і наш ворог теж не спав, щоб він, як і ми, був у тонусі.

Ми хви­лює­мо­ся, що він прий­де до нас, але у воро­га немає від­чут­тя, що вно­чі до ньо­го може­мо прий­ти ми. Ми прой­шли по всіх блок­по­стах на Лип­ках до Маріїнсь­ко­го пар­ку, вве­ли в тонус воль­єр з тітушками.

Коли в ніч на сере­ду Май­дан ста­ли штур­му­ва­ти, я від­чу­вав себе тут дуже потріб­ним. При цьо­му див­но, яки­ми чіт­ки­ми і усві­дом­ле­ни­ми були дії людей — як один зла­год­же­ний організм.

Потрі­бен, мабуть, про­во­ди­ти серй­оз­ний філо­соф­сь­кий аналіз усьо­го цьо­го. Поверх­не­во мож­на ска­за­ти, що це при­клад потуж­ної синер­ге­тич­ної соціаль­ної роботи.

Синер­гія — тер­мін, який несе в собі фено­мен само­ор­гані­за­ції. При­клад синер­ге­ти­ки — візе­рун­ки на склі піс­ля моро­зу. Немає коор­ди­на­цій­но­го цен­тру, але мільяр­ди моле­кул скла­да­ють­ся в пев­ну фрак­таль­ну схе­му, яку мож­на опи­са­ти мате­ма­тич­но. Я вва­жаю, що саме це від­бу­ваєть­ся зараз на Майдані.

Рівень усві­дом­ле­но­сті нації під­няв­ся настіль­ки, що вона може абстра­гу­ва­ти­ся від необ­хід­но­сті мати ліде­ра і може зби­ра­ти­ся про­сто зара­ди яко­гось гас­ла, ідеї — соціаль­ної, куль­тур­ної, еко­но­міч­ної. Це той випа­док, коли людей може зібра­ти ідея, а не поводир.

Мені здаєть­ся, це най­більш потуж­ний ефект, який мож­на зараз спо­стері­га­ти. Я почав ще біль­ше пова­жа­ти нашу націю і зро­зу­мів, що у нас є май­бут­нє. Незва­жа­ю­чи на дов­гі роки гноб­лен­ня, настав пев­ний Рен­не­санс, і, на мій погляд, чим біль­ше буде тис­ку на нас, тим кра­ще, тому що висікаєть­ся домі­ну­ють, а для ньо­го потрі­бен мільй­он атмосфер.

Маша Дра­ги­на, поэт, сценарист

В пер­вые дни Май­да­на я про­сто при­хо­ди­ла сто­ять и дума­ла, что мое­го при­сут­ствия доста­точ­но. А потом поня­ла, что очень хочет­ся что-то делать.

Когда начал стро­ить­ся Май­дан и появи­лись бар­ри­ка­ды, я уви­де­ла, что на даль­них бар­ри­ка­дах у людей нет воз­мож­но­сти и вре­ме­ни достать горя­че­го чая, осо­бен­ной ночью, посколь­ку после полу­но­чи людей гораз­до мень­ше, а волон­те­ры ста­ра­ют­ся рабо­тать на одном месте.

Мы с дру­гом купи­ли несколь­ко тер­мо­сов и несколь­ко дней раз­но­сим кофе и чай по даль­ним пунк­там охра­ны. Когда мне одна­жды эти люди ска­за­ли — “вы ангел, мы вас так жда­ли!” — и начи­на­ли цело­вать мне руки, я поня­ла, что не могу их так оста­вить. Мы гото­вим им супы, поку­па­ем пер­чат­ки и теп­лые носки.

Здесь кто-то помо­га­ет соби­рать день­ги, кто-то помо­га­ет заклю­чен­ным, кто-то постит ново­сти, но ино­гда обыч­ные потреб­но­сти людей, кото­рые нахо­дят­ся здесь, неиз­вест­ны, поэто­му я ста­ра­юсь под­хо­дить к раз­ным пунк­там и спра­ши­вать, что  нуж­но. Тогда мне гово­рят, что, напри­мер, под Ляд­ски­ми воро­та­ми нуж­на вода, и я пыта­юсь орга­ни­зо­вать воду, а где-то нужен кофе, где-то — колю­чая проволока…

Я пони­маю, что есть медий­ные ресур­сы, но все рав­но они не настоль­ко опе­ра­тив­ны, луч­ше про­сто подой­ти и спросить.

Маша Дра­ги­на. Фото из Facebook

Я чув­ствую, что ни выс­шее обра­зо­ва­ние, ни про­фес­си­о­наль­ный опыт не нуж­ны, когда речь идет о помо­щи. Это может сде­лать любой человек.

Я не ангел и не герой, мно­гие здесь дела­ют боль­ше, но про­сто есть вещи, кото­рые никто — навер­ное, никто — кро­ме меня не сде­ла­ет, и вклю­ча­ет­ся какая-то ответ­ствен­ность, что ли. Эта ответ­ствен­ность здесь у мно­гих проснулась.

Я вижу здесь очень свет­лые откры­тые лица. Это люди, кото­рые зна­ют, что все дела­ют пра­виль­но и соот­вет­ству­ют сво­им прин­ци­пам, это очень здо­ро­во, и я тоже это чувствую.

Ген­на­дий Кор­нев, мене­джер по муль­ти­ме­дий­ным про­дук­там и услу­гам, тек­сто­вым и интел­лек­ту­аль­ным раз­вле­че­ни­ям в Kyivstar GSM, экс-гла­ва депар­та­мен­та при­об­ре­те­ния и рас­про­стра­не­ния кон­тен­та PocketBook International

Я при­хо­жу на Май­дан в пол­ночь, ухо­жу где-то после двух — дежу­рю на КПП воз­ле Глав­поч­там­та. Зани­ма­ем­ся тем, что про­ве­ря­ем людей, вызы­ва­ю­щих подо­зре­ние. Про­ве­ря­ем сум­ки людей в мас­ках — вдруг под ними скры­ва­ют­ся про­во­ка­то­ры. Отсе­ка­ем пья­ных и агрес­сив­ных людей, хотим начать исполь­зо­вать метал­ло­ис­ка­тель, что­бы избе­жать воз­мож­ных непри­ят­но­стей. Пока что метал­ло­ис­ка­те­ля нет, экс­пе­ри­мен­ти­ро­ва­ли с при­ло­же­ни­ем на смарт­фоне, но это не рабо­та­ет. Такие про­вер­ки сей­час про­сто необходимы.

Гген­на­дий Кор­нев. Автор фото — Анна Грабарская

Для меня это не пер­вый опыт: будучи сту­ден­том, я актив­но помо­гал на Май­дане в 2004 году. Помо­гал пере­во­дить “Укра­ин­скую прав­ду” на англий­ский, был наблю­да­те­лем на всех турах выборов.

Пре­лесть нынеш­не­го Май­да­на в том, что если в 2004 году были чет­кие лиде­ры, иерар­хия и цен­тра­ли­зо­ван­ное управ­ле­ние, то сей­час это все похо­же на bittorrent или bitcoin — систе­му open source. Если исклю­чить  людей, кото­рые сей­час зани­ма­ют­ся управ­ле­ни­ем про­цес­са, все рав­но оста­нет­ся эффек­тив­ная систе­ма. И это очень хоро­ший при­знак того, что у нас про­ис­хо­дит фор­ми­ро­ва­ние граж­дан­ско­го обще­ства, и очень при­ят­но иметь к это­му хотя бы неболь­шое отношение.

Источ­ник: “Укра­ин­ская правда”