За три недели Евромайдана многие украинцы оказались в совершенно нетипичных для себя условиях. Посреди Киева появился целый город, который некоторые уже называют столицей Европы.
В каком-то смысле это действительно так: за происходящими событиями наблюдают и с Запада, и с Востока, а европейцы, кажется, невероятно вдохновлены Майданом, поскольку Киев сейчас олицетворяет собой западные протесты за права и свободы человека.
“Революционный” Киев стал средоточием взаимопомощи и поддержки. Ежедневно на нужды “майдановцев” в организованные копилки поступают десятки тысяч гривен, а в поддержании бытового комфорта участвуют довольно известные люди: топ-менеджеры прибирают снег, художники стоят в охране, бизнесмены строят баррикады.
И при этом считают, что их вклад не сравним с тем, что делают другие.
Екатерина Сергацкова поговорила с известными киевлянами, которые вышли на Майдан, чтобы бескорыстно помогать людям.
В этой статье — некоторые из таких волонтеров, на самом деле из значительно больше.
Дмитро Шимків, генеральний директор компанії Microsoft в Україні
До недавнього часу я підтримував Майдан, приходячи туди як громадянин вечорами і у вихідні — був на Михайлівській до пізнього вечора, був на Віче.
От коли ти робиш це у вільний від роботи час, це одне. Але коли я побачив, що сталося в ніч на 11 грудня, то прийняв рішення постійно бути на Майдані і підтримувати людей.
Оскільки я є офіційною особою, то не можу одночасно перебувати на роботі і на Майдані. Тому я, дотримуючись етику і юридичну відповідальність перед компанією, тимчасово склав повноваження, вiдповiдно відмежувався від бізнесу — пішов у відпустку. І прийшов на Майдан допомагати.
Прийшов як громадянин.
Дмитро Шимків. Автор фото — Анна Грабарська
Важливо, що на Майдані немає соціальної ієрархії. Разом зі мною сніг прибирав священик, дівчата, хлопець у військовій формі. Крім того, ми з колегою стояли біля постів, поїли міліціонерів чаєм, заряджали їм телефони.
Адже там такі ж хлопці, як і ми, у них є мами, їм потрібно зателефонувати, сказати, що все добре. А з місця зрушити не можна. Їх поставили в такі умови.
Є ще такий момент: на Майдані потрібно перебувати фізично, бути як би частиною всього. Це форма вираження незгоди з агресивними діями міліції.
Моя громадянська позиція виражається в тому, що я виступаю за дотримання прав і свобод людей. І вважаю, що влада здатна вибачитися, що влада повинна почати розслідування і покарати людей, які скоїли насильницький розгін Майдану.
Олексій Золотарьов, скульптор
Днями я займався тим, що збирав сніг для барикад. Хотів би брати участь і в нічний сторожі, але не можуть, оскільки хвора нога не дозволяє. Але кожен день я приходжу на Майдан і “створюю масу”. Як на плакаті, який став знаменитим, я — “крапля в океані, який змінить країну”. Допомагаю і з харчуванням: ось зараз приїде їжа, будемо розвантажувати, роздавати.
Тут я відчуваю громадянське єднання. Створення нації. Зараз про це всі говорять, це очевидно: створюється серйозне суспільство. Нещодавно я був у Відні, і екскурсовод через дві години екскурсії сказав: які погані політики, які вони корумповані і так далі.
Олексій Золотарьов. Автор фото — Анна Грабарська
Політики завжди будуть якимись не такими, як суспільство, але вони повинні виконувати свою роль. Майдан має довести, що ми їх беремо на роботу, ми платимо їм гроші з податків. А вони зобов’язані перед нами звітувати.
Я не задоволений діями Табачника — це один з меседжів, чому я тут стою. Він непрофесіонал, українофоб і взагалі неприємна особистість. Я проти такого міністра освіти, тому що він паплюжить історію і освіту як таку.
Зараз чиновники роблять все проти людей, а повинні робити для людей. У цьому у нас з ними виник великий розрив.
Звичайно, такі “майдани” не можуть збиратися постійно, адже цей колапс у Києві ускладнює життя місту. Але це тимчасова жертва, вона повинна привести до розуміння того, що ми повинні достукаться до влади, щоб ті виконували потрібні нам завдання. А інакше для чого вони?
Цікаво, що однією з завданням Майдану є не стільки вибір політика чи керівника, скільки створення громадських організацій та профспілок.
Тобто вони є, але саме зараз відчувають свою потрібність, свою силу. Вони були мертві, а тепер за рахунок громадського руху стали інструментами для того, щоб донести до влади та ладу ту чи іншу інформацію про які невдоволення і пропозиції людей.
Олексій Шеметюк, архітектор
З досвіду минулого Майдану, найправильніше, що можуть зробити кияни, — виходити вночі, коли найменше людей.
Я вирішив стояти на барикадах, якщо відбуваються якісь напади або провокації. А на час, коли все тихо, я обрав для себе іншу функцію — або ці барикади лагодити, або займатися чистотою на Майдані.
Знаходжу собі спорядження, пакети або мітлу, і починаю прибирати. Отримую від цього абсолютне задоволення: коли вичищаю яку-небудь ділянку, то наче вичищаю щось із себе. Робота велика, доводиться перемогати свою гординю. Така свого роду медитація.
Головне знаходити собі справу, щоб не стояти і не тупити.
Олексій Шеметюк. Автор фото — Анна Грабарська
Був цікавий досвід, здається, у вівторок, перед контактом з “Беркутом”. Ми стояли на верхній барикаді на Інститутській, і там нас потренували, як ходити колоною, вставати в шеренгу, наступати і відступати.
Поділили нас в три-чотири сотні — нічний патруль. Логіка така: раз ми не спимо, потрібно, щоб і наш ворог теж не спав, щоб він, як і ми, був у тонусі.
Ми хвилюємося, що він прийде до нас, але у ворога немає відчуття, що вночі до нього можемо прийти ми. Ми пройшли по всіх блокпостах на Липках до Маріїнського парку, ввели в тонус вольєр з тітушками.
Коли в ніч на середу Майдан стали штурмувати, я відчував себе тут дуже потрібним. При цьому дивно, якими чіткими і усвідомленими були дії людей — як один злагоджений організм.
Потрібен, мабуть, проводити серйозний філософський аналіз усього цього. Поверхнево можна сказати, що це приклад потужної синергетичної соціальної роботи.
Синергія — термін, який несе в собі феномен самоорганізації. Приклад синергетики — візерунки на склі після морозу. Немає координаційного центру, але мільярди молекул складаються в певну фрактальну схему, яку можна описати математично. Я вважаю, що саме це відбувається зараз на Майдані.
Рівень усвідомленості нації піднявся настільки, що вона може абстрагуватися від необхідності мати лідера і може збиратися просто заради якогось гасла, ідеї — соціальної, культурної, економічної. Це той випадок, коли людей може зібрати ідея, а не поводир.
Мені здається, це найбільш потужний ефект, який можна зараз спостерігати. Я почав ще більше поважати нашу націю і зрозумів, що у нас є майбутнє. Незважаючи на довгі роки гноблення, настав певний Реннесанс, і, на мій погляд, чим більше буде тиску на нас, тим краще, тому що висікається домінують, а для нього потрібен мільйон атмосфер.
Маша Драгина, поэт, сценарист
В первые дни Майдана я просто приходила стоять и думала, что моего присутствия достаточно. А потом поняла, что очень хочется что-то делать.
Когда начал строиться Майдан и появились баррикады, я увидела, что на дальних баррикадах у людей нет возможности и времени достать горячего чая, особенной ночью, поскольку после полуночи людей гораздо меньше, а волонтеры стараются работать на одном месте.
Мы с другом купили несколько термосов и несколько дней разносим кофе и чай по дальним пунктам охраны. Когда мне однажды эти люди сказали — “вы ангел, мы вас так ждали!” — и начинали целовать мне руки, я поняла, что не могу их так оставить. Мы готовим им супы, покупаем перчатки и теплые носки.
Здесь кто-то помогает собирать деньги, кто-то помогает заключенным, кто-то постит новости, но иногда обычные потребности людей, которые находятся здесь, неизвестны, поэтому я стараюсь подходить к разным пунктам и спрашивать, что нужно. Тогда мне говорят, что, например, под Лядскими воротами нужна вода, и я пытаюсь организовать воду, а где-то нужен кофе, где-то — колючая проволока…
Я понимаю, что есть медийные ресурсы, но все равно они не настолько оперативны, лучше просто подойти и спросить.
Маша Драгина. Фото из Facebook
Я чувствую, что ни высшее образование, ни профессиональный опыт не нужны, когда речь идет о помощи. Это может сделать любой человек.
Я не ангел и не герой, многие здесь делают больше, но просто есть вещи, которые никто — наверное, никто — кроме меня не сделает, и включается какая-то ответственность, что ли. Эта ответственность здесь у многих проснулась.
Я вижу здесь очень светлые открытые лица. Это люди, которые знают, что все делают правильно и соответствуют своим принципам, это очень здорово, и я тоже это чувствую.
Геннадий Корнев, менеджер по мультимедийным продуктам и услугам, текстовым и интеллектуальным развлечениям в Kyivstar GSM, экс-глава департамента приобретения и распространения контента PocketBook International
Я прихожу на Майдан в полночь, ухожу где-то после двух — дежурю на КПП возле Главпочтамта. Занимаемся тем, что проверяем людей, вызывающих подозрение. Проверяем сумки людей в масках — вдруг под ними скрываются провокаторы. Отсекаем пьяных и агрессивных людей, хотим начать использовать металлоискатель, чтобы избежать возможных неприятностей. Пока что металлоискателя нет, экспериментировали с приложением на смартфоне, но это не работает. Такие проверки сейчас просто необходимы.
Ггеннадий Корнев. Автор фото — Анна Грабарская
Для меня это не первый опыт: будучи студентом, я активно помогал на Майдане в 2004 году. Помогал переводить “Украинскую правду” на английский, был наблюдателем на всех турах выборов.
Прелесть нынешнего Майдана в том, что если в 2004 году были четкие лидеры, иерархия и централизованное управление, то сейчас это все похоже на bittorrent или bitcoin — систему open source. Если исключить людей, которые сейчас занимаются управлением процесса, все равно останется эффективная система. И это очень хороший признак того, что у нас происходит формирование гражданского общества, и очень приятно иметь к этому хотя бы небольшое отношение.
Источник: “Украинская правда”